Історія форсування Дніпра від героя Другої світової війни Івана Пені


На його рахунку 2 ордени Слави 3-го ступеня та ще чимало інших нагород, він форсував Дніпро та вижив, він був декілька разів поранений, та все одно дійшов до Чехословаччини – це лише деякі факти з військового шляху  нашого земляка – Івана Пені.  Дата визволення рідного міста від  нацистів у Другу світову  потрохи наближається, а ми продовжуємо цикл сюжетів  про героїв, яким вдалося  у далекому 1943 році визволити Дніпропетровськ від загарбників.


Іван Пеня народився у Дніпропетровську. Коли розпочалася війна, він був ще замалий, тож до війська не потрапив. Тривалий час разом з однолітками допомагав радянським солдатам рити окопи, аби  німці не увійшли до міста.

01«Вже 13го серпня  були зайняті П’ятихатки,  15 серпня – Кривий Ріг, а 19-го вони були під стінами міста. На оборону міста стали  не до кінця сформовані військові  частини», – розповідає історик Валентина Сацута.

Та все ж червоним довелося відступити. Нацисти  масово вивозили молодь до Германії. Іван з сім’єю та друзями  не хотів такої долі, тож вони з міста втекли.

«Знайшли ми лісосмугу, взяли з собою гарбузи, і там тиждень жили. 23 числа прийшли наші, зібрали, і відправили до армії, і вже не відпустили», – розказує ветеран Другої світової війни Іван Пеня.

Так, вже 18-річний Іван потрапив до 152-ї дивізії, – тієї що форсувала Дніпро.  Його полк  брав участь у форсуванні 24-го числа, за день до визволення. Можливо, тому  й  зазнав менших втрат, ніж інші. Проте  сьогодні ветеран все одно  згадує цю битву як найтяжчу за всю війну.05

«По середині Дніпра йшла хвиля крові, метри зо два завширшки,  а форсували ж Дніпро звідти, з півночі на південь вода ж. Страшно було переїжджати плотами, човнами і т.д. Вона ж жирна,  така червона аж чорнувата», – із жахом пригадує ветеран.

25 го жовтня 125-а стрілецька дивізія  із західної сторони, а  39 гвардійська зі східної увійшли до  Дніпропетровська та  звільнили  його від загарбників.

«В місті бої були незначні: стримували наступ  наших військ окремі групи фашистів. О 12-й годині місто практично було зайняте 04нашими військами», – говорить історик Валентина Сацута.

Дніпропетровськ звільнили, та потрібно було вигнати окупантів ще й з області. Бої  біля хутору Високий,  у Софієвському районі, Іван Стефанович згадує як дуже кровопролитні.

«До січня там були дуже страшні бої.  Я там тричі був, а потім мене поранило і в госпіталь», – розповідає ветеран Другої світової війни Іван Пеня.

Декілька місяців лікування і знову на фронт. Тільки тепер вже не в піхотні війська, а розвідником. І не куди-небудь, а в Чехословаччину. Там Іван Пеня і зустрів кінець війни. Однак, після перемоги в лісах і горах Чехословаччини ще велися бої. Розвідникам доводилося зачищати їх від залишків військ противника. Демобілізувався Іван Стефанович  ще не скоро.

«У 1948 році оголосили  всім до 26-року народження – звільнення, та вже через два місяці приходить наказ 26-й і 25-й сержантський склад залишити до особливого розпорядження.  І залишили до 50-го року», – говорить Іван Пеня.

Та молодий Іван не засмутився, адже армія стала для нього настільки важливою частиною життя, що  й після  50-го року  він продовжив службу. Вивчився на офіцера. І аж до самої пенсії на власному прикладі показував молодим солдатам, яким має бути  справжній воїн.

 

 



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

 


© КП «ДМСТ»

2018 Всі права застережено

При використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове


circlefacebook circleinstagram circleemail