Відчайдушні волонтерки


Минулого тижня в мережах знову заволала вата, отримавши чергову концентровану дозу кремлівської  маячні. Якісь українські диверсанти. Начебто намагалися зірвати курортний сезон у Криму. Втім, через цю провокацію загострилася обстановка на фронті. Де, до речі, бійцям, як і два роки тому, потрібна допомога волонтерів.


0444444Дівчата  з «Сили Дніпра» допомагають армії з самого початку війни.  Кажуть, за весь цей час на Донбасі були сотні разів, але  враження від першої поїздки пам’ятають як сьогодні.

«Ну ти ніби мізками розумієш, що  ти на війні, а всередині  цього відчуття немає. Тобі просто здається, що це якась комп’ютерна  гра. І коли ти бачиш як привозять поранених хлопців, трьохсотих, лише тоді приходить усвідомлення того наскільки це все серйозно і настільки це все по-справжньому», – говорить волонтер Анна Павлова.

І не зважаючи на те, що щонайменше двічі на місяць бувають на фронті  – їх відчуття з того часу змінилися мало:

«До війни звикнути неможливо. Можна звикнути до стану небезпеки,  знову ж таки відносно звикнути. Важко морально. Починаєш сходити з розуму», – додає говорить волонтер Анна Павлова.

Аби цього не сталося як волонтери так і наші військові постійно жартують. Дівчата кажуть  – гумор в армії – це все.  В останню поїздку до Донецької області аби повеселитися вони  «допомогли» атошнику, який  хотів постригтися.

«Він трохи заріс, скоро мав йти у відпустку і вирішив привести себе до ладу. Дав нам машинку і ми  вистригли йому на голові все, що нам хотілося.  Запропонували йому так трішки повоювати, він сказав: «так, добре» – і сам все  доголив», – сміється Анна.

Веселих історій було чимало – каже Юля, теж волонтер. Здебільшого  вони пов’язані з дорогою.

«Так, кожна поїздка була веселою: ми або маршрути плутали або заїжджали незрозуміло куди і не знали на своїй території знаходимося  чи не на своїй. Інтернету там немає, а з ним і світла. Були якісь магазини, але ми боялися зайти туди спитати, бо не знали вони за нас чи проти нас, і  чи не здадуть кудись», – пригадує волонтер Юлія Дмитрова.

Зазвичай військові  намагаються якось більше проявити турботи і  захистити якось дівчат. Та один комбат вже настільки звик, що ті до них катаються, що вже сміливо без супроводу відправляв їх тими ж дорогами, що і звичайних військових.

555«І зі спокійною душею так каже: «ну ми зараз заїжджаємо до кукурудзяного поля, нас тут вчора обстріляли, тому раптом що ви відкривайте двері і лягайте в поле, і одягніть бронежилети. І поїхав. Ми одразу ж одягли бронежилети, не пристібалися, але слава богу все закінчилося нормально –  в цей день в кукурудзі нікого не було», – говорить Юлія.

Під час таких поїздок волонтерки неабияк  вивчили  Донецьку область.

«Я її знаю набагато краще, ніж співробітники генштабу. Якось так. Іноді  його працівники навіть не знають де у нас стоять бійці і чи потрібна їм допомога», – додає волонтер.

Дівчата кажуть, через таке недбальство зі сторони влади та важку емоційну напругу все ж неодноразово задумувалися  про те, щоб припинити волонтерити.

«Як би ти не хотів підпускати до себе когось близько все одно в тебе там з’являться друзі, на сьогодні  дуже близькі. І ти розумієш, що заради декількох людей ти готовий на все»,– ділиться Анна.

Тож  продовжують робити свою справу якісну. І Хоч і є позитивні зміни за останні роки зі сторони міноборони : у хлопців і яка-не-яка форма з’явилася, і їжею наче забезпечують, проте їм досі не вистачає таких важливих речей як тепловізори наприклад та інша військова оптика і  техніка. Тож аби якщо боїтеся  шахраїв –  надсилайте гроші на потреби армії сюди – 5168 7420 6156 3478 Павлова Анна. Ці дівчата точно доставлять їх за призначенням.





Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

 


© КП «ДМСТ»

2018 Всі права застережено

При використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове


circlefacebook circleinstagram circleemail